Власний досвід«Тримаю звʼязок із командуванням 24/7». Я працюю стрільчинею-звʼязківицею

На фронті в умовах повномасштабної війни важливим питанням є звʼязок. Бійцям і бійчиням треба вчасно контактувати між собою, зі своїм командуванням, щоб розуміти, що відбувається на різних ділянках фронту, ефективно взаємодіяти та виконувати бойові завдання. 

Ольга Єгорова почала служити в ЗСУ влітку минулого року. Вона пройшла через низку бюрократичних питань і гендерних стереотипів, щоб стати стрільчинею-звʼязківицею у снайперській команді Surma.

Ми поговорили з Ольгою про її вступ до армії, навчання, які вона проходила, що їй подобається в професії звʼязківиці та в чому вона полягає. 

Текст: Ольга Дуденко

Ольга Єгорова

стрільчиня-звʼязківиця снайперської команди Surma 

Ти маєш чітко передавати інформацію, уміти її кодувати, адже звʼязок прослуховується

Стрілець-звʼязківець – це людина в бойовій групі із шести осіб, яка, окрім своєї головної ролі стрільця, бере на себе ще обовʼязки звʼязківця. 

Теоретично в ці обовʼязки входить вміння встановлювати прошивки на радіостанції, розвертати звʼязок на будь-якій позиції, підтримувати звʼязок із командиром взводу, оперативним черговим і черговими рот у зонах відповідальності, де ви працюєте. 

По суті, ти маєш володіти тими знаннями, якими володіє командир групи: де ви перебуваєте, куди плануєте зміститись, координати цих точок, азимут та інше. Поки він ухвалює рішення, виводить чи заводить людей, готується до виконання завдання, ти тримаєш звʼязок із командуванням. Ти маєш чітко передавати інформацію, уміти її кодувати, адже звʼязок прослуховується. Якщо будеш неуважним, ця помилка може коштувати комусь життя. 

На практиці ж у бригаді так влаштований звʼязок, що радіостанції прошивають звʼязківці бригади, і ти лише підтримуєш із ними контакт. Тож потреби в самостійній прошивці немає, так само як і в розгортанні старлінка. На командно-спостережних пунктах уже налагоджений інтернет, ти можеш ним скористатися й вийти на командира.  

Від теорії також відрізняється те, яка кількість людей виїжджає на роботу. Як правило, на завдання не виходять усі шестеро, велике скупчення людей є ризикованим. Буває, що група – це дві-три людини. Відповідно, яка б посада в тебе не була, ти маєш уміти встановлюють звʼязок, знати, коли і яку інформацію передавати. У взводі незамінних людей немає: при необхідності кожен із нас зможе взяти на себе обовʼязки, наприклад, кулеметника, водія, звʼязківця чи навіть зробити постріл з гвинтівки. 

Наприклад, якщо на роботу виїжджаю я та снайпер, то до моїх обовʼязків додається ще роль другого номера снайпера. Якщо працює снайпер і кулеметник, боєць буде і снайпером, і звʼязківцем. Ми всі достатньо багатофункціональні (сміється). Однак при позаштатній ситуації, наприклад, початок штурму, – їдуть усі бійці, і кожен займається саме своєю справою.

Вступ до армії

Я вступала до армії влітку минулого року, і більшість проблем у цьому процесі виникали саме через гендер. З хлопцями, з якими ми разом вступили до ЗСУ, ми раніше служили в добровольчому батальйоні. Коли ці добробати почали розформовувати, постав вибір – продовжувати цивільне життя чи служити. Переді мною цього питання не стояло: я не уявляла, як можна повернутися до цивільного життя, коли лише декілька місяців тому звільнили Київщину, а великі території України досі захоплені ворогом.

Тому я вирішила подавати документи на вступ до армії. Відверто кажучи, я боялася, що мене не візьмуть, бо, окрім великого бажання й спортивного минулого, військових навичок я не мала. Та друг мене переконав, що все буде нормально: «Ніхто не очікує, що людина прийде з цивільного життя й усе вмітиме».

Ефективність солдата визначає не стать, а здібності, навички, уміння вчитися, людські якості

Документи подавали в один із центрів ССО. Там я почула, що дівчата в них не воюють, максимум – виконують якусь штабну роботу. Мене призначили на посаду діловодки. Я була обурена, заявила, що претендую на бойову посаду. Щоб я їм не докучала, вони дозволили відвідувати всі тактичні, медичні й інші профільні заняття.

Так я стала діловодкою. Мій командир уже знав, що я «чисто зайшла в гості» (сміється) і скоро збираюся переходити до бойової групи. Протягом трьох місяців я відвідувала всі тренування та лекції, показувала хороші результати. На базі була однією дівчиною з такими амбіціями та цілями. 

«Нащо тобі бойова посада? Чому ти не вдома? Чи розумієш усі ризики та відповідальність?» – такі питання ставили мені ледве не щодня. Я мала нескінченну кількість розмов із людьми, які проти жінок на службі. Говорила їм: «А ви, хлопці, розумієте ці ризики? Чи впевнені, що готові померти на цій війні? Чи вистачить вам сил подолати всі складнощі, що очікують попереду?» Які б відповіді зараз не пролунали, лише час покаже, хто чого вартий, бо ефективність солдата визначає не стать, а здібності, навички, уміння вчитися, людські якості. У підсумку вони не знали, що на це відповісти. Через три місяці я вже мала багато нових друзів, повагу й довіру. 

Після того, як минув період тренування, нам повідомили, що треба виїжджати на Миколаївщину, де ще тривали бойові дії. Проблема полягала в тому, що я досі перебувала на посаді діловодки, а це означало, що я нікуди не зможу виїхати. Мала залишитися в Києві й виконувати свої прямі обовʼязки. 

Сказати, що я була в розпачі – нічого не сказати. Я показувала хороші результати, була сумлінною та дисциплінованою. Але проблема була в тому, що вище керівництво не перебувало на базі й нічого цього не знало: ходить якась дівчина на тренування, і що з того? Більшість знайомих військових підтримували мене, теж були здивовані й пообіцяли якось вплинути на ситуацію. 

Я змогла поспілкуватися з командиром роти й відкрито сказати, що хочу бути стрільчинею

За день до виїзду мені зателефонували й сказали: «Приїжджай завтра до командира бригади, він хоче з тобою поспілкуватися». Я знала, що він вважає, що «місце жінки – на кухні». Серйозний, суворий і не схильний змінювати свої рішення. Дорогою до штабу, здається, у мене «тремтіли піджилки» (сміється). На зустрічі командир сказав: «Я не знаю, як ти це зробила, але за ці три місяці до мене підійшла така кількість людей просити за тебе, що я вирішив дозволити тобі поїхати з усіма. Зроби так, щоб я не пожалкував». Він погодився перевести мене на посаду медикині в бойову групу. Я ж хотіла бути стрільчинею, але без зауваг вирішила скористатися цією можливістю. 

На Миколаївщині тривали тренування та злагодження груп. Ми, друзі з добробату, досягли того, щоб бути в одному підрозділі. Уже мріяли про бойові накази, але до цього мали отримати військово-облікову спеціальність. Я змогла поспілкуватися з командиром роти й відкрито сказати, що хочу бути стрільчинею. Отримала відповідь, що дівчат розглядають лише на роль медиків, ну або ще є варіант – звʼязківців. Зрозуміла, що вибір у мене не великий і поїхала на навчання по звʼязку. 

Коли повернулась, наш центр ССО розформували. У новоствореній бригаді мене поставили радіотелефоністкою. Це не бойова посада, тут передбачалася робота в штабі. Мої друзі-хлопці теж отримали посади, далекі від їхніх бажань, зовсім не повʼязані з їхніми навичками та вміннями. 

Як гендерні стереотипи впливають на жінок в армії

Ми своєю групою з восьми людей отримали пропозицію перевестися до снайперського взводу. 30 людей особового складу, вузька специфіка та цікава для нас робота. Командир взводу вразив, особливо мене. Він наголосив, що взагалі не розуміє стереотипів щодо дівчат і додав: «Дівчата показують хороші результати в стрільбі, вони дисципліновані, посидючі та мають сильну мотивацію, яка здебільшого повʼязана з їхнім частим знеціненням в армії».

Уже зараз, спілкуючись із дівчатами, які воюють на фронті, я стверджую, що це серйозні особистості зі стійким характером, які пройшли через багато випробувань, подолали безліч труднощів і довели, що варті бути на своєму місці. Це й дає змогу викорінювати гендерну нерівність, бо ми боремося на рівні з чоловіками, не поступаємося їм і навіть у якихось моментах перевершуємо. 

Ми боремося на рівні з чоловіками й не поступаємося їм

Для нашого командира ми стали солдатами, які мають найкращим чином виконувати свою роботу, і йому байдуже, якої ми статі. Тоді я подумала, що це однозначно командир моєї мрії. Він одразу попередив, що всі посади – стрілецькі. Ми маємо майстерно володіти зброєю, яка стоїть на балансі взводу. Крім цього, будемо мати додаткові функції, які залежать від наших вмінь і бойових завдань.  

Попри ці умови, гендерна проблема все ще залишається. Зараз вона проявляється у вигляді турботи та піклування з боку чоловіків у війську. Мені доводиться боротися з цим, щоби потрапити на бойовий виїзд. Я не з тих людей, які хочу пересидіти, заховатися та зʼявитись, коли ситуація налагодиться. Я не хочу втрачати можливості отримати навички в бою. Обстріли та небезпека загартовують, і, якщо ти не перебуваєш у цьому постійно, то відвикаєш, втрачаєш бойову «закалку». Тому не можна відсиджуватися на базі. 

На додачу, це своєрідна перевірка себе та свого характеру. Це нормально – боятися. Та ти маєш знати свій страх, він має стати для тебе передбачуваним, допомагати ухвалювати зважені рішення. Мене не потрібно захищати, бо я звичайна бойова одиниця, хоч і дівчина. 

Мені здається, гендерні стереотипи повністю не зникнуть. Можливо, їх стане менше, коли керівні посади обійматимуть люди, які вже мали позитивний досвід служби з дівчатами, мислять сучасно і розуміють, як використовувати свій особовий склад ефективно.  

Мені здається, для того, щоб дівчата й жінки змогли проявити себе повною мірою в армії, треба створювати жіночі полки чи роти. Де будуть відсутні стереотипи на кшталт «ти злякаєшся, бо ти дівчина». Визначальними стануть фізичні можливості, влучність стрільби, вміння ухвалювати рішення та оцінювати ситуацію, профільні знання. У реальній військовій структурі цими показниками можуть знехтувати через твою стать.

Звʼязківець не в останню чергу – про вміння комунікувати й залишатися стресостійким

Як відбуваються навчання 

Мої навчання тривали місяць, і це були одні з найтриваліших навчань, які проводились у 2022 році.  

Хочу порадити дівчатам, які бажають вибрати собі напрямок радіозвʼязку ознайомитися з різними програмами по звʼязку, поспілкуватися з людьми, які проходили схожі навчання, а також із досвідченими та чинними звʼязківцями бригад/рот. Звичайно, необхідно постійно поновлювати ці знання. Зараз у мережі є багато викладеної літератури на цю тему, і, мені здається, за бажання, навіть цивільна людина може самостійно з нею ознайомитись, щоби підготуватися для майбутніх вузькопрофільних курсів.  

Це цікава робота, особливо прошивка радіостанцій. Щось схоже на програмування. Тобі важливо мати логічне мислення й старанність. Звʼязківець не в останню чергу – про вміння комунікувати й залишатися стресостійким. Це достатньо розумова діяльність, тому якщо хтось потребує її, окрім бажання бігати з автоматом по посадках і лісах, така посада має вам сподобатися. 

Труднощі в роботі 

Проблема основна і єдина – стаються випадки, коли звʼязок просто зникає. Ти не можеш сконтактувати з командиром чи черговим. Частоти глушить РЕБ, або виникають інші технічні проблеми. Ти маєш бути зібраною та спокійною, проявити всі свої професійні вміння та вирішити проблему. 

На нашому напрямі роботи, як правило, звʼязок більш-менш стабільний. Так відбувається через короткі дистанції між нами й ворогом, між точками евакуації та КСП.

Я постійно потребую фізичної та реальної небезпеки – тоді мені комфортно

Що подобається в роботі звʼязківицею

Коли я перебуваю на бойових позиціях, то, найімовірніше, виходжу туди як стрільчиня. Якщо ми говоримо саме про звʼязківця, це означає, що я посередник між командирами, які віддають накази, і бійцями, які їх виконують. 

Коли я перебуваю на командно-спостережному пункті, у мене є монітори, за допомогою яких я можу спостерігати за ситуацією по всій зоні відповідальності. Тобто я володію інформацією, якої навіть не знають побратими на позиціях. Інколи я знаю про небезпеку, яка їм загрожує, а вони про неї ще не здогадуються. Інформую їх, доповідаю «нагору». Я спостерігаю за цілісною картиною, і це надає якогось відчуття божественного (сміється). 

Це моменти повного включення в роботу, що дають дуже приємні відчуття. Буду чесною – для мене в цьому замало екстриму. Я людина, якій треба бути у вирію подій, і, якщо я не там, мені вже нецікаво. Я постійно потребую фізичної та реальної небезпеки – тоді мені комфортно. Тому мене тішить, що я насамперед стрільчиня.